Засновники EVO: “Ми хочемо стати частиною щоденного життя українців”

У 2018 компанії EVO виповнилося 10 років. Як “стартап на трьох” перетворився на масштабну українську продуктову IT-компанію і одного з лідерів e-commerce в Україні?

Спочатку був Prom, сервіс для розвитку онлайн-комерції, який дуже швидко масштабувався і перетворився на крупний маркетплейс. Сьогодні компанія EVO – це сім’я онлайн-проєктів, якими щоденно користуються мільйони українців. Серед них маркетплейси Prom.ua і Bigl.ua, онлайн-сервіс послуг Kabanchik.ua, С2С-маркетплейс брендового одягу Shafa.ua.

Для піарників та журналістів перший “круглий” ювілей компанії зазвичай чудовий привід поговорити про досягнення. Але інтерв’ю відразу пішло не за планом: для співзасновників EVO, Миколи Палієнка, Дениса Горового і Тараса Мурашка   все справді велике лише починається. Тож розмова вийшла про те, на яких помилках довелося вчитися, чого прагнуть керівники EVO і як створити компанію, в якій самим хотілося б працювати. 

Інтерв’ю: Юлія Новаченко, Євгенія Коротич; фото: Макс Нестеренко, архів прес-служби EVO

Микола Палієнко, Тарас Мурашко, Денис Горовий

Для того, щоб зібратися втрьох і сказати: “Ми можемо разом будувати бізнес”, треба, мені здається, вже певна історія особистих стосунків. Який досвід особистих стосунків до початку  бізнес-проєкта був у вас?

Денис Горовий (ДГ): Для того, щоб спільно розпочати якийсь бізнес, звичайно, потрібна довіра. Ми познайомилися в школі, вчилися разом в інституті після школи пішли на один факультет, в одну групу, продовжували спілкуватися, розуміли, хто чим займається і абсолютно довіряли один одному. Це важливо: розуміти, що у людини немає якогось другого дна. 

Микола Палієнко (МП):  Ми разом дорослішали, разом проходили дуже різні ситуації   і це повністю знімало питання довіри. Воно присутнє між нами досі, в мене, принаймні. 

На мою думку, ще одна штука, потрібна для початку бізнесу, це підприємницьке мислення. Чи відчуваєте ви його один в одного, в себе?

МП: Складно сказати. Я завжди вважав, що в мене воно не дуже розвинене але тестування показало, що трохи таки закладено. Принаймні, мій перший підприємницький досвід був абсолютним фейлом. 

МИ З БРАТОМ, ВІДПОЧИВАЮЧИ НА ДАЧІ, ПОЇХАЛИ В ЯГОТИН НА МАСЛОЗАВОД І КУПИЛИ ЯЩИК МАСЛА. І НАМАГАЛИСЯ ПРОДАТИ ЙОГО В СЕЛІ, ДЕ У ВСІХ Є КОРОВИ!

В результаті частину ми з’їли, частину продали по собівартості сусідам. Це було епічно! (Дружній сміх.)

Микола Палієнко, Тарас Мурашко

У кого першого виникло бажання почати власний бізнес-проєкт?

Тарас Мурашко (ТМ): Так співпало, що в компанії, де ми з Колею працювали, почалися проблеми   і потрібно було щось вирішувати. Нам хотілося спробувати щось своє, а Денис давно вже підбивав замутити власний проєкт. І ми придумали “Пром” конструктор сайтів для підприємців, яким потрібно бути представленими в інтернеті, продавати щось в інтернеті. Потім це трансформувалося в маркетплейс. 

Денис, а у тебя до того часу був вже досвід підприємництва, власного бізнесу?

ДГ: Я б не назвав це бізнесом.

Денис Горовий, директор з розвитку компанії EVO

Ну, ти працював на себе, принаймні.

ДГ: Так,  сайти робив для замовників.

Якщо уявити собі покоління наших батьків вони виросли в такому середовищі, де все було більш-менш зрозумілим. Був шлях, який суспільство схвалювало: навчаєшся в школі, потім вступаєш у вищий навчальний заклад, бажано університет, а не в інститут. Закінчуєш університет йдеш на якусь роботу, краще у велику компанію, і вже там поступово розвиваєшся, отримуєш зарплату. Підвищення. У тебе там ставка є, трудова книжка. Стаж, пенсія від стажу…

Напевно, десь я відчував, що мої батьки, нехай навіть дуже м’яко але дають мені поради йти цим шляхом. Але я чомусь ним не йшов.  сказати, що в мене був підприємницький нюх, але якийсь свій шлях був. Перші два пункти з батьківського плану я виконав закінчив школу, вступив у КПІ. Потім у мене був період, коли я “відпочивав”, тому що залік провалив. Я читав про інтернет, дізнавався, як все це працює, почав щось робити в інтернеті.

За батьківським сценарієм, після університету у тебе має бути робота в якійсь великій компанії, але ми з друзями-одногрупниками вирішили, що працюватимемо на себе. Робитимемо сайти. Це не було бізнесом. Це було ремеслом. Самозайнятістю. У нас було декілька співробітників, але фактично це був фріланс. Був офіс, який ми орендували, і була незалежність. У цьому сенсі мені було простіше. 

Я НЕ ЗМІНЮВАВ ЗРОЗУМІЛИЙ І СТАБІЛЬНИЙ СЦЕНАРІЙ — ЗАРПЛАТУ, КАР’ЄРУ — НА НЕВІДОМІСТЬ ВЛАСНОГО БІЗНЕС-ПРОЄКТУ. Я В ЦІЙ НЕВІДОМОСТІ ЖИВ.

Я так розумію, що у вас органічно відбулося розділення: Денис відповідає за розвиток, за маркетинг, Тарас відповідає за технологічну частину, Микола за стратегічне бачення… У вас є взаємодоповнення?

ДГ: Насправді доповнення не в тому. Якщо почитати статті, наприклад, про Силіконову долину, у них там є тема, що ідеальний стартап повинен мати 3 ролі: хакер, хастлер, третьої не пам’ятаю так от третій, це я. Хакер це той, хто шарить в технологіях.

Це Тарас.

ДГ: Так. Він розуміє, як все влаштовано, хто має це робити. Хастлер це той, хто штовхає, рухає. Бачить велику ціль і говорить, що все туди, до зірок.

І всі згадали картинку з вовками, що пробивають свій шлях через кучугури снігу. 

МП (сміється): Так, це я.

ДГ: І третя людина суміш маркетолога та дизайнера, той, хто бачить тренди, розуміє, як упакувати й продати продукт…  (Бігло гуглить у смартфоні.) А, хіпстер. Ніколи б не подумав. Я, значить, хіпстер. 

ОСЬ У ВАС І РОЗПОДІЛИЛИСЬ РОЛІ — ХІПСТЕР, ХАКЕР І ХАСТЛЕР

Коли ми готувалися до інтерв’ю, знайшли статтю 9-річної давнини…

МП: Ой, не треба.

Там було фото вашого першого робочого місця.

ДГ: Це був блог, який тільки починав вести Коля.

МП: Треба почистити. Хоча… Це теж інформація. Зараз читаєш ту людину, якою ти був, і не розуміє, як це все взагалі вийшло… 

Перше робоче місце засновників стартапу  Prom.ua. На фото — Денис Горовий, Тарас Мурашко

Спочатку це був кабінен 2 на 2, і 3 столи.  Пам’ятаєте, з чого все почалося?

ДГ: Там було більше столів, це на фото так. 5 столів було. 

ТМ: Там ще 2 людини було, вони просто в кадр не потрапили. Ну, до того моменту, як запустився “Пром”, ми в цьому кабінеті були багато разів.

ДГ: Це був кабінет, яким ми з хлопцями орендували.

МП: Ми там збоку сіли з Тарасом і все, Тарас приніс свій домашній комп’ютер і це був наш перший сервер. 

Проєкт національного маркетплейсу легко переносився на інші країни

Чи було у вас тоді уявлення до яких масштабів може вирости бізнес? 

ТМ: На початковому етапі ми бачили майбутній розвиток, але думали, що масштаб буде меншим. Менше клієнтів користуватимуться нашим сервісом, менше серверів та співробітників знадобиться.  

ДГ: Людей двадцять команди і впораємося.

ТМ:  Це, мені здається багато, навіть десять людей вистачить так ми думали. У нас було дуже мало інформації про те, як розвивати цей ринок, на що можна й треба робити ставку. Зараз таких даних дуже багато, а в 2006 все зовсім інакше було. 

Тарас Мурашко, технічний директор компанії EVO

МП: Мені здається, я тоді вже розумів, що бізнес це шлях. Хотілося побудувати бізнес, що еволюціонує, розвивається сам по собі. 

ДГ: Ми думали, що це саме працюватиме. Тобто ми створимо функціонал для створення сайтів, у нас буде команда 10-15-20 людей і далі проєкт сам себе продаватиме, сам привертатиме увагу користувачів. І буде рости.

Такі бізнеси існують. Найвідоміший – Instagram: коли його за 1 млрд доларів купував Facebook, там працювало 12 людей. І всі говорили, що Facebook молодець, зробив вдалу покупку. Тобто 12  людей створили проєкт, який оцінили в мільярд доларів (зараз він ще дорожчий разів в 100).

Денис Горовий

Не те щоб ми відразу думали про мільярд, але модель була схожою: ми створимо щось з невеликою кількістю співробітників і воно саме буде “крутитися”, щось приносити й рости. 

В реальності виявилося, що в нашій ситуації потрібно не 12, не 20 людей, а сотні.

МП: Просто у нас спрацювала інша модель. Спочатку ми думали, що проєкт продаватиме себе сам. Ось є функціонал, кнопка “сплатити рахунок” і все, комунікацію з клієнтами можна мінімізувати, вони нас самі знайдуть і натиснуть на цю кнопку.

Потім до нас прийшла співробітниця, яка пояснила, що нам потрібні продажі. Що нічого саме себе не продає. З’явився великий повноцінний відділ продажів і відразу ж бізнес став рости значно швидше.

Наступний етап ми усвідомили, що маємо надавати правильний клієнтський сервіс. Потрібні люди, які підтримуватимуть клієнтів.

В РЕЗУЛЬТАТІ МИ СТВОРИЛИ ЦІЛУ СИСТЕМУ, ЯКА НАВЧАЛА І РОЗВИВАЛА ДЕСЯТКИ ТИСЯЧ ІНТЕРНЕТ-ПРОДАВЦІВ В УКРАЇНІ.

І у компанії зараз працює не 12, а 900 співробітників.

Співробітники в офісі EVO

ДГ: А по суті, ми завжди мріяли, щоб проєкт працював за таким принципом, як “Шафа” і “Кабанчик”: люди самі реєструються, а для підтримки необхідна маленька команда. 

Якщо вже зайшла мова про інші проєкти в компанії EVO наразі 10 проєктів. У кожного з вас є якийсь “особливий”?

ДГ: Особливий проєкт це як “особлива дитина”. Як тут виділити…

ТМ: Я можу сказати, що “Пром” – найбільш технологічний з усіх, в нього найбільше всього вкладено з цієї точки зору.

ДГ: Згадав. Особливий проєкт був одинадцятим. Онлайн-маркетплейс брендових товарів Goodini. Це був одинадцятий проєкт, який ми запустили і закрили. Нам здавалося, що це чудова тема: надати покупцям в одному місці перевірені брендові товари, а відомим виробникам зручний майданчик для їх реалізації. В результаті, проєкт довелося закрити. Знаєте, як кажуть хотіли заробити грошей, але знову отримали досвід.

Який саме досвід дало закриття Goodini?

ДГ: По-перше, ми стали обережніше ставитися до своїх проєктів та очікувань. Прийшло розуміння, що твоя картина світу може не співпадати з реальністю дуже-дуже сильно. Ми стали критичніше ставитися до ідей. У нас ідей то повно. Ми запускаємо по проєкту на рік, а ідей у нас на декілька десятків. 

По-друге, ми зрозуміли, що для такого проєкту, як Goodini, потрібен інший набір інструментів. Ми жили в наборі інструментів, які існують тільки онлайн. Але виявилося, що для такого проєкту нам не вистачає багатьох додаткових компетенцій в офлайн управлінні товарами. Є свої нюанси у спілкування з виробниками. І щоб реалізувати “Гудіні”, доведеться виходити з інтернету в зовсім іншу сферу.

МП: А я ще  хотів би виділити «Кабанчик», тому що це перший проєкт, який ми купили. Ми хотіли створити щось подібне. У нас була ідея на “Промі” створити онлайн-сервіс послуг правда, за іншим принципом. А потім на одній зі стартап-вечірок ми зустріли Романа Кірігетова і Сашу Юр’єва (засновників онлайн-сервісу Kabanchik.ua – прим. ред). Нам сподобалися хлопці, у них був драйв, відчувалось, що вони розбираються в темі. Так “Кабанчик” став частиною компанії.

Kabanchik.ua – онлайн-сервіс надання різноманітних послуг

Якщо продовжувати аналогію “бізнес-проєкт як дитина”, кожна дитина відображення своїх батьків. Що в компанії EVO є від кожного з вас?

МП: Напевно, те, що  якщо починаю щось робити, то роблю це системно. Ця системність є в нашій компанії. Коли ми забезпечуємо продавцям і покупцям 2 млн замовлень на місяць, нічого не переміщаючи фізично, це дуже круто я вважаю.

Микола Палієнко

І ще одне – я дуже лінива людина, в хорошому сенсі цього слова: я краще витрачу певний час на те, щоб організувати процес, аби надалі він розвивався сам, ніж буду щодня ним керувати в ручному режимі. І ось цю здібність до самоорганізації ми закладаємо і в наші проєкти. 

ТМ: Я достатньо обережний та бережливий. І в нашій компанії ці риси присутні. Можливо, в деяких випадках ми б могли розвиватися швидше, але з великим ризиком та затратами ресурсу. Але з іншого боку, ми досі розвиваємося ось вже 10 років.

ДГ: Мені здається, що атмосфера всередині компанії   це точне відображення власника, культури. 

ХОЧЕТЬСЯ ВІРИТИ, ЩО НАШІ БАЗОВІ ЦІННОСТІ — ВІДКРИТІСТЬ, ДОВІРА — ПРИСУТНІ Й НА РІВНІ ВСІЄЇ КОМПАНІЇ.

Ми довіряємо керівникам наших проєктів біздевам, біздеви довіряють своїм командам. 

МП: Нам дуже складно бути не цілісними, не відкритими, пам’ятати, що тут ми це не говоримо, а тут говоримо. Нам хочеться, щоб всередині компанії все було чесно й відкрито.

У компанії працює 900 співробітників. При такій кількості неможливо знати кожного. Чи є якісь інструменти, які дозволяють тримати руку на пульсі і робити велику компанію цілісним організмом?

МП: Я проводжу зустрічі “One to One” з сорока людьми раз на місяць. Це займає багато часу, але дозволяє мені краще уявляти, що відбувається в компанії.

ТМ:   Для новачків у компанії ми проводимо “Welcome-зустрічі”. Раз на два тижні, в місяць збираються ті люди, які тільки прийшли до нас, і ми втрьох в неформальній атмосфері знайомимося з ними, спілкуємося, розповідаємо про себе і компанію.

Засновники EVO проводять регулярний Welcome-сніданок для нових співробітників

Конкретно для розробки в нас є формат, в рамках якого зустрічаються розробники, які працюють на різних проєктах. Обговорюють, які інструменти вони використовують, які задачі вирішують. Це допомагає познайомитися ближче, дізнатися нюанси проєктів, обмінятися досвідом. Зрозуміти, як потрібно змінюватися, які проблеми вирішувати і яким способом. 

ДГ: Ще у нас в корпоративному месенджері є канал, який називається Random coffee. Туди може доєднатися кожен охочий. За допомогою бота випадковим способом вибирається пара співробітників, не обов’язково знайомих один з одним і вони у вільній формі можуть домовитися випити разом кави (або  не кави) 15-20 хвилин і поспілкуватися. Не про роботу, а про що завгодно. Це добре для формування аури дружби у великій компанії. 

А ви до цього каналу приєдналися?

ДГ: Звісно. Я ходив на каву з людьми, з якими якось взаємодіяв, але все одно це корисно. Тому що зазвичай ти взаємодієш на зустрічах, по робочим питанням, а тут порядок денний не сформований, розмова може зайти куди завгодно.

МП: Зараз ми плануємо ще один проєкт, призначений для обміну думками про компанію, для прямого спілкування відкритий «Public talk».

Почалося з того, що ми “накреативили” трохи. У нас є корпоративний месенджер, Slack. Там можна як спілкуватися особисто з будь-яким співробітником, так і створювати канали на велику кількість учасників туди транслюємо якісь новини, обговорення. 

Нам здалося, що ця тема краще буде реалізована в рамках Workplace на Facebook у них є такі можливості для корпоративної комунікації. Ми вирішили: давайте всі перейдемо на “Воркплейс”. Повідомили команді і отримали бурхливе обговорення.  

Виявилося, що багато команд, особливо відділ розробки, дуже зав’язані на Slack,  цей інструмент їм зручний і звичний, люди не хочуть від нього відмовлятися. Було багато людей, котрі висловлювали свою думку і ми вирішили, що краще з усіма зустрітися особисто. Навіть зробили відеотрансляцію, щоб цю розмову побачили всі охочі. Отримали обмін думками, живу розмову, багато запитань і тем для обговорення.

Нам сподобалося. Ми вирішили, що потрібно робити такі зустрічі раз в місяць, щоб люди могли запитати у нас про що завгодно, щоб ми могли напряму поговорити з командою. Тепер готуємося до наступної зустрічі. Будемо заявляти якусь тему ну и готуватися до того, що розмова може піти куди завгодно…

Чудовий спосіб отримати конструктивний зворотній зв’язок. А що робити, якщо зі сторони приходить критика ваших проєктів або особисто вас  болісна й не така конструктивна? 

МП: Я не можу сказати, що такої критики у нас занадто багато. Звісно, буває, але ти звикаєш до неї, на щось реагуєш, на щось не реагуєш. Намагаєшся зрозуміти, чому це відбулося, що можна змінити й виправити.

ДГ: Буває, що ми вибудовуємо складний процес в ньому, скажімо, 5-6 елементів. І тут прилітає жорстка критика: якийсь один з них не спрацював! Спочатку тобі прикро: ну чому клієнт так вороже налаштований, адже 4 елементи спрацювали, а той один, котрий не спрацював, не повністю залежить від нас. 

Але в результаті намагаюся подивитися на картинку очима того, хто пише: для нього це дійсно проблема, для нього п’ять елементів виглядають як один, якщо не спрацював один, то весь процес не спрацював! А це значить, потрібно не ображатися, а розібратися, чому це сталося, як попередити в майбутньому. Але в цілому згоден з Миколою, реакція на наші проєкти частіше позитивна, ніж негативна. 

ТМ: Мені за критикою далеко ходити не треба батько постійно говорить: “Тут у вас криво, тут пошук не працює”. (Сміється). Але вже не так часто все покращується. Так що зворотній сигнал приходить, ми його приймаємо до уваги і в результаті завдяки цій критиці продукти ростуть та набувають популярності все більше й більше.

Тарас Мурашко

Керівник великого бізнесу це повністю забитий справами й зустрічами календар. Плюс в кожного з вас є сім’ї, захоплення. Де брати на це все енергію? 

МП: Для мене це питання зараз в принципі немає сенсу. Де взяти енергію й сили на зустрічі, справи, на те, що відбувається кожен день? Ось воно відбувається і ти в цьому живеш, це і є суть людини. Питання в тому, як до цього ставитися. Якщо думати: “Ой, у мене зустріч забирає час і сили”, то так і буде. Якщо ж думати: “Це моя робота, життя, я ходжу на зустрічі, роблю щось корисне, це обов’язкова справа, яку потрібно зробити”, тоді ок. Мене дивує ставлення до цього, як до чогось тяжкого, це все природній процес і в цьому потрібно знаходити радість і щастя. 

ДГ: Люди втрачають енергію, коли їхня робота не має сенсу. 

Якби ви не були співзасновниками компанії EVO, були б просто найманими працівниками ви б прийшли сюди працювати? 

ДГ: Якщо уявити, де б я хотів працювати, напевно, так, в якійсь такій компанії.

МП: Ми не даремно стараємося, щоб атмосфера тут була нам близькою. Я був би щасливий, якби свого часу пішов працювати в таку компанію. У нас з Тарасом на початку кар’єри був хороший приклад американский стартап Sonopia, де ми 3 роки працювали. Там ми познайомилися з корпоративною культурою, яка дуже відрізнялася від існуючої тоді пострадянської. Багато чому в цьому сенсі навчилися. І тоді вже розуміли, яку компанію, колектив, атмосферу ми хочемо створювати.

Офіс компанії EVO

ТМ: Я думаю, хороший знак це те, що люди, які йдуть з компанії, потім до нас повертаються. Рекорд у нас був, здається, 3 дні. Людина пішла і через три дні повернулася назад. Сказала, що все усвідомила. (Сміється). 

НП: Особливо приємно, коли до нас приходить працювати молодь. 

У МОЛОДІ ВЖЕ ЗОВСІМ ІНШІ ЦІННОСТІ, ІНШІ ОЧІКУВАННЯ ВІД РОБОТИ — ПРИЄМНО, ЩО МИ ЇМ ВІДПОВІДАЄМО.

Є принцип: якщо ти хочеш зробити щось дійсно довготривале, потрібно робити таке, яким ти сам хотів би користуватися.  Коли я виготовляю, наприклад, масло, але сам розумію, що купувати і їсти таке масло не буду, то це не надовго. Ми робимо сервіс для покупців і намагаємося самі купувати тут. Якщо бачимо недоліки виправляємо. Потрібно робити “під себе”. Тоді, на мою думку, з більшою вірогідністю воно стане системним та довготривалим. 

ДГ: Точно так і зі співробітниками: якщо хочеш, щоб вони були задоволеними, приносили користь, приходили на роботу із задоволенням і працювали не тільки за зарплату, потрібно будувати компанію, в яку тобі й самому було б приємно прийти на роботу. 

Коля, в одном з інтерв’ю ти сказав, що твоя глобальна ціль змінювати життя України на краще. У мене питання до всіх: ви розділяєте цю ціль? І якщо так, то що це для вас?

ДГ: Я можу відповісти за себе. Мені хочеться робити щось, чим звичайний українець користується досить часто, йому подобається і це змінює його життя, робить його кращим. 

ЦІЛЬ — СТАТИ ЧАСТИНОЮ ЩОДЕННОГО ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ

Щоб завдяки нам їхнє життя в чомусь ставало кращим. 

Щоб бізнес був успішним, потрібно, щоб він мав цінність та споживача. Підприємцям ми даємо можливість з меншими затратами часу і грошей почати щось робити в інтернеті. Покупцям швидко, зручно й безпечно купувати. Те, що раніше можна було зробити, обійшовши декілька точок на вулиці або декілька сайтів в інтернеті, зараз доступно в одному місці: швидше знайти товар, швидше перевірити, що це за компанія, чи можна їй довіряти, швидше зробити покупку. 

Мені завжди здається, що ось саме зараз та точка, коли можна починати щось робити.

ТЕ, ЩО МИ РОБИЛИ ДО ЦЬОГО — ЦЕ ПІДГОТОВКА, А ОСЬ ЗАРАЗ НАРЕШТІ З'ЯВИЛАСЯ МОЖЛИВІСТЬ ЗРОБИТИ ЩОСЬ ВЕЛИКЕ І СПРАВЖНЄ.

І кожен день, кожен квартал, півріччя, рік таке відчуття. У мене завжди день №1 для початку справжнього досягнення.

МП: Правильно сказав Денис: таке відчуття присутнє. Так, ми щось організували, фундамент склали і ось нарешті отримали можливість зробити щось справжнє, і потрібно зробити це правильно. У мене немає відчуття, що ми вже стали частиною повсякдення українців. Ми тільки отримали можливість і якісь ресурси для того, щоб це зробити. А тепер потрібно ще добре попрацювати.

Микола Палієнко, Тарас Мурашко

Я вірю, що кожне наступне покоління українців вже буде більш розвиненим, чим наше, і для них буде важливо не тільки те, що в них у квартирі, але і що навкруги: на вулиці, у місті, в країні вони будуть дивитися ширше. Ми намагаємося дивитися ширше уже зараз: чи вирішуєм якісь проблеми людей чи робимо їх життя кращим?

Ваша компанія вже зараз один з лідерів онлайн-продажів в Україні, ви розвиваєте проєкти для бізнесу, допомагаєте розвивати самозайнятість за допомогою С2С- проєктів. Тож питання: до якого ж результату ви маєте прийти, щоб сказати: “Так, ми зробили це стали частиною повсякденного життя українців!”?

ДГ: Стати частиною щоденного життя це значить, що люди чимось користуються і не помічають цього. Як купують хліб, не задумуються, яка альтернатива цьому хлібу, а щось інше, з тим же складом білків, жирів та вуглеводів, але не хліб. В Україні є декілька таких брендів, які стали загальними: “переведи мені гроші на картку”, “надішли мені посилку”… Ти не звертаєш уваги на те, що це послуга якоїсь компанії, це вже “за замовчуванням”.

КОЛИ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ “КУПИВ В ІНТЕРНЕТІ” БУДЕ ЗА ЗАМОВЧУВАННЯМ ПОВ’ЯЗАНО З ЯКИМОСЬ ІЗ НАШИХ ПРОДУКТІВ, ТОДІ В СЬОГОДНІШНЬОМУ БАЧЕННІ МОЖНА БУДЕ СКАЗАТИ, ЩО ЦІЛІ ДОСЯГНУТО.

Але я думаю, що на той момент будуть вже якісь інші бачення, нові цілі. Чим вище залазиш, тим ширший навколо горизонт. Тим більше можливостей перед тобою відкривається. І вже не хочеться хизуватися тим, що ти доліз до половини гори…

МП: Загалом, виходить, що ціль існування цієї компанії щоб вона існувала і розвивалася, і щоб команді й клієнтам це подобалося. Мені дуже приємно, що ми працюємо в такому бізнесі, який може рости довго й різнопланово.

ДГ: Наша робота не закінчується з досягненням певних показників. Ось є компанія «Rovio», яка зробила «Angry Birds». Але є нюанс: вони до «Angry Birds» випустили багато ігор. Є така цитата: «Rovio» випустила до  «Angry Birds» стільки-то тисяч ігр ось, що вони називають “прокинутися знаменитими”. Загалом, ми свій «Angry Birds» ще не випустили.

ТМ: На прикладі з «Rovio» можна не одну паралель провести. Вони до випуску «Angry Birds» накопичували ресурси, досвід. І ми займаємося тим самим: ми накопичуємо ресурси, експертизу, щоб далі реалізовувати більш складні цікаві проєкти. З нуля навряд чи можна створити щось грандіозне. Але за десять років у нас вже інший фундамент. І можна побудувати ще більший. Будемо старатися.