1 серпня виповнилося п’ять років із моменту запуску електронної системи публічних закупівель Prozorro. Системі вдалося повністю змінити процес взаємодії держави та бізнесу. А починалося все з ідеї активістів, яка завдяки зусиллям багатьох небайдужих людей, стала найуспішнішою реформою країни. Zakupki.Prom поговорили із деякими з них, щоб дізнатися, як та чому вони вирішили реформувати сферу держзакупівель та як їм це вдалося.
У цьому матеріалі — розмова з Олександром Стародубцевим. У Prozorro він працював директором департаменту публічних закупівель Мінекономрозвитку. Зараз — запрошений дослідник Стенфордського університету в Каліфорнії.
— Як вам прийшла ідея реформувати саме державні закупівлі?
Вийшло все абсолютно випадково. Після Майдану було чітке відчуття: країна тепер належить українцям і відповідальність має бути на громадянському суспільстві. Тому все, що зробимо ми, — то і наше. Плюс в цей момент Павла Шеремета призначили Міністром економіки. На презентації, де він розповідав які у нього пріоритети, я підійшов і запитав, чим можна допомогти. Він сказав, що я можу обрати будь-який з пріоритетів. І я майже випадково обрав державні закупівлі.
Після цього я написав пост про те, що я новий реформатор системи державних закупівель, але є проблема — я нічого не знаю. Тобто ні про реформи, ні про державні закупівлі. Тому давайте, кому це також не байдуже, зустрінемось в суботу о 10 ранку в «Часописі». В такий час туди можуть прийти тільки ті, кому небайдуже. Там ми познайомились з Андрієм Кучеренком (IT-координатор Prozorro — прим. ред.) та іншими хорошими людьми. З них потім і сформувалась команда Prozorro.
— Чим займалася команда спочатку?
Десь пару місяців ми просто розбиралися в темі, шукали, які є електронні системи в світі. Не знайшли, тому написали свій концепт. А потім абсолютно випадково познайомилися з Давідом Моргані, який був заступником керівника агенції по закупівлях в Грузії. Він поділився своїми знаннями, після цього ми викинули наш концепт та вирішили робити копіпаст грузинської системи. Але Павло Шеремета пішов у відставку, і ми залишились без політичної підтримки. Тобто політичного лідера немає, грошей немає, що робити не дуже зрозуміло. Тож ми вирішили йти не класичним шляхом, а зробити MVP (тестовий продукт — прим. ред.) і подивитися, як буде далі.
Приблизно в цей час ми познайомились з майданчиками (електронні майданчики, через які замовники та постачальники працюють в системі Prozorro — прим. ред.), і вони погодились профінансувати перше MVP. Пілот ми почали з допорогових закупівель (на той момент закупівлі на суму менше 50 тис. грн — прим. ред.). Ми знайшли кілька замовників, які погодилися проводити свої закупівлі через нашу електронну систему. До кінця 2014 року ми практикувались в цьому.
— Як з’явилася назва Prozorro?
Десь в січні система була вже більш-менш готова і в лютому запустилась. Перед цим написав черговий пост на Facebook, що у нас є хороша ініціатива, єдине, що наразі вона називається «Пілотний проект по тестуванню системи для допорогових торгів». І запропонував придумати хорошу назву. Тоді Влад Рашкован (з 2014 по 2016 року в.о. голови Нацбанку України — прим. ред.) придумав назву Prozorro. Альтернатива була — «Без откат». Ми навіть трохи посварилися, але Prozorro — назва в десятку.
— А коли ви познайомились з Максимом Нефьодовим?
Після того, як система пішла «в продуктив» по допорогових закупівлях, приблизно в цей момент Айвароса Абромавичуса призначили міністром економіки, а Макса — його заступником. Я написав Максу у Facebook, що у нас є така ідея. Ми з ним зустрілись, поговорили. Він дуже здивувався, як нам вдалося все зробити без політичної підтримки та запропонував мені стати директором Департаменту держзакупівель. Однак мені і так було добре, ми з департаментом співпрацювали.
Але я вдячний Максу, він кращий керівник, який в мене був, бо він сказав, що для того, щоб система працювала по всій країні, я повинен бути владою. По-іншому воно не працює. Тому в квітні 2015 року я став директором Департаменту державних закупівель Міністерства економіки. І ми почали залучати замовників, постачальників, доопрацьовувати систему. Займались цим приблизно рік.
— Пам’ятаєте момент прийняття закону?
За закон, який робив систему обов’язковою, проголосували 25 грудня 2015 року о першій ночі в пакеті з бюджетним законодавством. Я до цього не мав жодного відношення, там Макс просто «пробив головою» цей закон. І з 1 квітня 2016 року система стала обов’язковою для центральних органів влади та монополістів. А всі інші підприємства приєдналися вже 1 серпня. Дві хвилі було, тому що ми були дуже налякані, що система не витримає.
— Як вважаєте, чому Prozorro, на відміну від багатьох інших реформ, таки вдалося?
Це щасливий збіг обставин і хороші люди. Це люди, які працювали в департаменті державних закупівель і хотіли змін. А ще я страшенно вірив в концепцію leading by doing. Тобто коли ти сам пишеш у соцмережах та всюди розказуєш, що це важливо. Так, є купа ризиків та незручностей, але все одно — це потрібно робити для країни. І люди просто приєднуються. Вони приєднуються не до тебе, вони приєднуються до ідеї. Якщо ми, українці, не доведемо собі, що спроможні робити якісні продукти, в тому числі, в державній сфері, то так і буде відчуття, що ця держслужба і це все пороблено.
— Зараз зробили би щось по-іншому?
Я б зробив все так само, але більш організовано. В Prozorro на той момент все було абсолютно інтуїтивно. «О, а є таск-трекер», — давайте його запровадимо. Чи «А давайте все будемо робити в Google-доках». Тобто, це були такі нерегулярні, але дуже правильні ініціативи.
В Prozorro велике відчуття самореалізації і потрібності. Що ти справді робиш щось хороше і після тебе залишаться ці зміни в екосистемі. Це відчуття, з яким забуваваєш про все і просто робиш, бо є велика, амбітна і правильна ціль.
Читайте також: 5 років Prozorro. «Це ніколи не було і не буде досягненням однієї людини», — Максим Нефьодов про реформування держзакупівель.
